Очередная годовщина независимости Украины - это всегда повод для подведения итогов, а иногда еще и для планирования будущего. Повод этот хорош как для каждого украинца, потому что нужно постоянно быть начеку и определяться со своим будущим, так и для всей страны в целом. А учитывая, что последний год был для Украины достаточно переменчивым и в некотором смысле даже судьбоносным, задуматься "о жизни" в канун этого праздника есть повод у каждого.

О том, с чем Украина подходит к своему очередному рубежу, КИД поинтересовался у ведущих политологов Украины.

Владимир Фесенко, руководитель Центра политического анализа "Пента"

Вопрос непростой.

Большим достижением можно считать то, что Украина все-таки подходит к этому рубежу, и в принципе - пусть с серьезными проблемами, но все-таки развивается. Другое дело, что число проблем не уменьшается, а скорее даже растет. И главная проблема заключается в том, что значительная часть граждан мало что получила от независимости, - слишком много разочарований, очень много проблем, которые не решаются годами и скорее усугубляются - та же проблема коррупции, проблема неэффективного развития экономики, слабого и неэффективного аппарата... Ну и список можно продолжать.

Так что итоги противоречивые. Но если учитывать то, что еще лет пять назад многие предрекали распад государству, крах самого феномена развития Украины, то сегодня можно сказать, что само продолжение существования независимого украинского государства уже можно считать достаточно серьезным, важным позитивным результатом. Ну и, конечно, то, что пусть не так быстро, но все-таки растет число людей, которые считают своей родиной Украину, которые гордятся, что они - граждане Украины, - это тоже важный позитивный результат.

Александр Медведев, директор политических программ Центра исследований политических ценностей "АКСИА"

- К 19-летию можно говорить, что Украина к этой дате подходит с неопределенностью во внешней политике, в своем положении в геополитическом в мире. Так же до сих пор общественный строй Украины не принял никакую из идей, а политики не соизволили дать хотя бы какое-то свое видение, какой Украина должна быть. Я не говорю о национальной идее, как о культурной идее, я говорю о государственной идее: какое государственное устройство должно быть в Украине. К сожалению, ни одна из политических партий, ни один политик не дал такого видения.

В правовом аспекте, можно говорить, начался процесс "гниения" права: то есть, когда есть законы, но отсутствует норма права. Это состояние можно назвать переходным либо к чему-то более конкретному и приемлемому для граждан Украины, либо же к чему-то отрицательному и к стагнации. 19-летие - это своеобразный Рубикон молодого государства Украина.

Олексій Гарань, науковий директор Школи політичної аналітики; професор кафедри політології Національного університету "Києво-Могилянська Академія"

- Якщо ми говоримо про те, з чим прийшла Україна до Дня незалежності і подивимося на цей період, то насправді є чимало здобутків. На мій погляд, ці здобутки полягають в тому, що країні вдавалося уникнути громадянських конфліктів, міжетнічних конфліктів. Ми пам’ятаємо, як починався шлях до незалежності країн на Балканах, на Кавказі, в Молдові. Всього цього в Україні не було, в нас була досить мирна, толерантна позиція. У нас не було штурму парламенту, як це було у Москві в 1993 році.

Україна протягом чотирьох років вважалася найбільш просунутою в плані демократії країною на теренах СНД.

Але ми побачимо, що буде відбуватися далі, тому що насправді ті тенденції, які відбуваються після приходу до влади Януковича и його команди, дуже небезпечні, і більшість аналітиків і в тому числі і я, помилялися, коли вважали, що політика Януковича буде більш зваженою і збалансованою. Для цього насправді є об’єктивні умови. Все-таки у Партії регіонів не було більшості у парламенті, тому треба було шукати таку більшість, Януковичу треба було думати про свій міжнародній імідж, про позбавлення того іміджу, який за ним закріпився з 2004 року, і об’єктивно це підштовхувало до цілком нормальної політики. Але був обраний інший шлях, і, на жаль, цей шлях почався спочатку з формування більшості, а потім рішення Конституційного суду. Ми насправді розуміємо, що тоді був величезний тиск на Конституційний суд, і з того пішло-поїхало. Приймаються закони, які насправді встановлюють монополію однієї партії на владу. Тобто фактично зараз відбувається, якщо казати дипломатично, монополізація влади, а якщо казати відверто - от Микола Рябчук, відомий публіцист, він запропонував, що треба прямо казати про узурпацію влади. На жаль, ми зараз із цим стикаємося.

Також можна додати те, що на виборах кандидат Янукович говорив про те, що він буде зшивати країну, і в принципі, були сподівання на збалансований курс, а насправді відбувається поляризація країни. І в деяких речах, якщо говорити про ситуацію в країні, вона гірше, ніж була за часів Кучми. Загадаємо, наприклад, що тоді, за часів Кучми, в Нацраді за питань телебачення і мовлення були представники опозиції, зараз - немає. Віце-прем’єр Табачник в 2003 році говорив, що Голодомор є справжнім геноцидом, українським Голокостом, що ми маємо право звернутися до світового товариства, а зараз ми бачимо у влади цілком протилежну позицію: заперечується навіть штучність голоду, на посаду директора Інституту національної пам'яті призначається людина, яка не приховує своїх комуністичних вподобань.

В сфері зовнішньої політики дуже небезпечний крен вбік Росії. Знову ж таки, за часів Кучми в законодавчих актах ніде не визначалося поняття нейтралітету країни. Тобто Кучма таким чином зберігав можливості для маневру, а нинішня влада іде на поступки, які є часто невиправданими. І якщо про Ющенко відхилився занадто сильно вбік прозахідного вектору, то зараз ми бачимо дуже повільний крен в бік проросійського вектору.

Що може стабілізувати ситуацію? Мені здається, що дуже важливо, щоб і Янукович, і бізнес-еліта навколо нього одумалися: що це несе їм. Тому що таке наближення до Росії є загрозою для них самих, а для тих, кого ми називаємо олігархами, концентрація влади в однієї людини, хай ця людина належить до тієї ж самої політичної сили, є дуже небезпечною. У мене є сподівання, що почнуть формуватися всередині української політичної системи певні противаги цьому і українська політика повернеться до стабілізації. Такі сподівання у мене є, але нинішня ситуація дуже тривожна і просто скажемо - небезпечна.

Владимир Корнилов, директор украинского филиала Института стран СНГ

- Если сравнивать с прошлым годом, то, как минимум, есть довольно позитивные изменения. Мы видим, что стабилизировалась политическая ситуация, худо ли, бедно ли, но экономическая ситуация, как минимум, не выглядит столь катастрофической, как в прошлом году. То есть если сравнивать этот момент с моментом прошлого празднования Дня независимости, то в принципе есть позитив. А если сравнивать все эти 19 лет с тем, что мы имели до распада СССР, то тут, к сожалению, негатива, на мой взгляд, больше, чем позитива.

Анна Хрипункова.